ЦЕНТРАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ МОДЕРНІЗМ: МІЖВОЄННА ЖІНОЧА ПРОЗА.
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ДІАЛОГИ, ПАРАЛЕЛІ, КОНТЕКСТИ

Дарія Віконська (1893—1945)

Справжня любов, наче щире золото, має питомий звук. Справжня любов прокладає собі шлях скрізь, куди-небудь іде. Справжня любов сильніша від слів, — вона не лякається їх. Вона грається ними, мов золотими кулями, а відтак відкладає їх на бік. Її міць не слабне від мовчанки. Справжня любов — непереможна, — їй не треба зброї, бо її суть у тому, що може приймати якнайбільше ран.


Ірина Вільде (1907—1982)

Я бачив, як розцвіла черешенька плакала під навалою снігу. Я бачив, як мати, скрадаючись, цілувала руку сплячого сина. Я бачив, як два метелики в леті обмінялися поцілунками. Я бачив, як червоними сльозами осипалися пелюстки троянд на скатертину. Я бачив, як ридала дівчина, бо її маленьке серце розсаджував надмір щастя. Я бачив, як мисливець відвів рушницю, зачарований вродою оленя. Я бачив пошлюбну ніч ластівок. Як же це могло статись, що я недобачив, як вмирала твоя любов до мене? («Не можу простити собі» (« Окрушини»))

Софія Налковська (1884—1954)

Я не є звільненою жінкою, не є навіть жінкою, яка звільняє сама себе. Боюся власної свободи, як боюся самотності і смерті. Боюся її, як нескінченності. Властиво хочу віддатися в неволю і могти поневолювати. Хочу пов'язати собою когось і ходити в зачарованості кимось («Нарциза»)

Наталена Королева (1888—1966)

• Таке вже серце людське, що водночас і вірити, і не вірити вміє. • Нема-бо радіснішої праці на світі, як щастя кувати...

Марія Кунцевіч (1895—1989)

Бачиш, як зле… На землі всюди почуваюся чужинкою, а неба боюся. Ой, як недобре… Чому?


Ірена Кживіцька

    (1899—1994)
Поля Ґоявічинська

    (1896—1963)
Марія Домбровська (1889—1965)

• Людина є таємницею – з таємниці виходить і в таємницю відходить.
• Кажуть, жінка мусить виповнитися в коханні, бо інакше не буде цілою людиною
• Єдина драма людини – це брак її ставлення до вічності, до таємниці буття.
• Чим довже живу, тим більше нічого не розумію, але люблю життя.